Як живеться у гуртожитку на Оболонському проспекті, 34в, що банк вирішив продати разом із людьми

На початку лютого 2022 року українські ЗМІ облетіла сенсаційна новина: на одному з маркетплейсів продають гуртожиток, в якому проживають люди. Першим скриншот оголошення виклав на своїй сторінці у мережі Фейсбук юрист Олексій Шевчук. У тексті було зазначено, що за багатоквартирний будинок за адресою Оболонський проспект, 34в площею 3002,04 кв. м просять $2,3 млн, а також, що банк-власник має намір проводити конкурс на продаж. Портал Domik.ua також вирішив розібратися у ситуації.

Таке оголошення про продаж заселеного гуртожитку було схоже на «вкид» або розіграш. Проте ми перевірили інформацію на офіційному сайті «Промінвестбанку». У розділі «Продаж та оренда нерухомості» такий лот під кодом 640 справді був. Заявлена ціна — 57,5 млн грн.

Як дістатися до гуртожитку

Гуртожиток знаходиться у 9-му мікрорайоні історичної місцевості Оболонь в Оболонському районі Києва. Якщо казати про транспортну розв'язку, вона тут дуже гарна. Будинок звели між двома станціями метро: 750 м до «Мінської» та 700 м до «Героїв Дніпра». Звідси громадським транспортом можна дістатися практично будь-якої точки Києва. Від станції «Героїв Дніпра» курсують також маршрутки до найближчого передмістя: Вишгород, Хотянівка, Осещина, Старі та Нові Петрівці, Лютіж тощо. Дорога до гуртожитку від станції «Героїв Дніпра» у мене зайняла менше 10 хв неспішною ходою.

Читайте також: За скільки можна купити квартиру у Києві: аналіз цін та прогнози

Найближча інфраструктура

Окрім гарної транспортної розв'язки, Оболонський проспект може похвалитися непоганою соціально-побутовою інфраструктурою. Над входом до станції метро «Героїв Дніпра» розташований ТЦ «Оазис», поряд працює ринок. Біля станції «Мінська» є ще один базар, а також ТЦ Smart Plaza Obolon.

Вздовж проспекту тягнуться дві великі будівлі ТРЦ DREAM berry та DREAM yellow, де відкриті різні магазини та кафе, а також є розваги на будь-який смак. В околиці можна знайти з десяток супермаркетів, таких як «АТБ», «Сільпо», VARUS, та безліч невеликих вузькоспеціалізованих магазинів та продуктових кіосків.

У радіусі кілометра від гуртожитку вдосталь салонів краси, відділень банків, спорт-клубів та тренажерних залів, поштових відділень тощо.

Біля станції метро «Мінська» приймає пацієнтів великий медичний центр, у будівлі якого працюють амбулаторія № 5, консультаційно-діагностичний та центр вакцинації тощо. Ще одна амбулаторія № 6 відкрита на вул. Озерна, 18а, неподалік станції «Героїв Дніпра».

У 9-му мікрорайоні найближчі дитячі навчальні заклади до гуртожитку — садки № 660, 668, 636, школа-сад «Турбота», школи № 268, 328, гімназія «Потенціал», а також Дитячий оздоровчо-екологічний центр Оболонського району. Біля гуртожитку знаходяться НВК «Ластівка», школа № 20 та ліцей «Соціум».

Жителям околиці пощастило також із рекреаційними зонами. У 9-му мікрорайоні знаходиться озеро Біле, де можна позасмагати на піщаному пляжі або порибалити. Від гуртожитку до мальовничої Оболонської набережної близько кілометра пішки.

Читайте також: Як живеться в ЖК Paradise Avenue: фото, огляд та відгуки мешканців

Перше враження про гуртожиток

Добираючись туди, я розраховувала побачити напівзруйновану будівлю з потрісканими стінами, плиткою, що відвалилася, і різними варіаціями на тему «як засклити балкон». На диво, будинок на вигляд був у непоганому стані. 

На вікнах однакові склопакети. Вхідні групи викладені охайно плиткою. Прибудинкова територія, звичайно, на звання зразка ландшафтного дизайну не тягне, але цілком доглянута. Правда, враження псують надписи, залишені на дверях і фасадах, очевидно, підлітками, а також іржаві екрани балконів. Що справді вразило — це велика кількість камер відеоспостереження по периметру будинку і всередині.

На даний момент, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об'єкт за адресою Оболонський проспект, 34в значиться як гуртожиток, житлова нерухомість. Власник — ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». Земельна ділянка під ним знаходиться у комунальній власності територіальної громади Києва в особі Київської міськради.

Читайте також: Як живеться в ЖК «Еврика»: два роки по тому

Характеристика будинку та трохи передісторії

Оболонський проспект у 1973-1993 рр. називався проспект Корнійчука. На цьому клаптику землі знаходяться три такі будинки. Їх, кажуть мешканці гуртожитку, збудували у 1978 році до Олімпіади-80. Будинки належать до серії ММ-640. Це типові цегляні дев'ятиповерхові житлові будинки готельного типу (малосімейки) з технічним поверхом та довгим загальним коридором. У будинку є один пасажирський ліфт та підведено газ.

Спочатку повноцінні квартири розташовувалися починаючи з другого поверху — по 13 на кожному з них. З одного боку коридору робили планування загальною площею 33 кв. м, тобто із житловою кімнатою 18 кв. м. Навпроти них — квартири площею 26 кв. м із кімнатою близько 12 кв. м. У кожній квартирі є санвузол та компактна кухня — 5-7 кв. м, а також балкон. Висота від підлоги до стелі — 2,5 м. Перший поверх був запланований як адміністративний, але потім частину приміщень переробили під житлові кімнати. Деякі здавали як офіси різним фірмам.

У 80-х виконком київської міськради дозволив державному «Будбанку СРСР» використати деякі поверхи малосімейки на вулиці тоді ще Корнійчука, 34в як сімейний гуртожиток для працівників, а також для тимчасового поселення слухачів курсів підвищення кваліфікації. 

Наприкінці 80-х на основі «Будбанку» було створено низку фінансових установ, серед яких «Промбудбанк». Співробітники останнього також селилися до цього гуртожитку. 1992 року наступником «Промбудбанку» в Україні стає «Промінвестбанк». В 1996 році він купує будинок на Оболонському проспекті, 34в у Фонду державного майна. Уряд продавав таку нерухомість, щоб поповнити бюджет і зменшити державний борг. 

Мешканці підозрюють, що угода сталася з порушенням законодавства, каже мешканка будинку Лариса Ширкунова. Вона одна зі старожилів. Її поселили сюди ще 1985 року, як співробітницю тоді ще «Будбанку».

— Ми робили багато запитів, щоб дізнатися, кому будинок належав до придбання, нам так і не відповіли. Офіційних документів, що цей будинок має статус гуртожитку, також ніхто не надав. 1996 року його купив «Промінвестбанк». Тоді ми продовжували жити тут, як працівники банку. Але ми про угоду нічого не знали. Ця інформація випливла лише у 2000-х. Ми отримали з Фонду держмайна копію цього договору і там будинок продається як нежитловий. У банку у договорі слово «нежитловий» закреслено. І нотаріус це завірив, там написано «закресленому вірити». Виходить, що це два абсолютно різні документи. Фонд продавав один будинок, а вони купили інший, хоча адреса та сама. Це підробка документів. Ми зверталися до КМДА, Оболонської адміністрації, різних міністерств і відомств, до депутатів, президента, до прокуратури та поліції. Відповіли усі. Одні відписками, але деякі надали документи. Один документ із якоїсь справи в суді підтверджує, що у 2007 році будинок значився у нежитловому фонді. Але жодного виведення з житлового фонду до нежитлового не було. Просто це якась злочинна схема, — розповідає Лариса Ширкунова. 

У 1997 році з ініціативи голови правління «Промінвестбанку» Володимира Матвієнка було засновано Київський інститут банківської справи. Студентів також селили у цей гуртожиток. До їхніх послуг були загальні кухні, душові, санвузли, а також актова зала на першому поверсі. Нині цим усім, кажуть мешканці, ніхто не користується. В Реєстрі суб'єктів освітньої діяльності зазначено, що на даний момент заклад заблокований та не вносить актуальної інформації до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Посилання на офіційний сайт вишу також не активне. 

У 2005-2007 рр. у будинку здійснили капітальний ремонт. Банк власним коштом повністю апґрейдив вхідні групи, коридори, комунікації, а також майже всі житлові та нежитлові приміщення.

Мешканці провели для мене невелику екскурсію будівлею. Відзначу одразу, що на нижніх поверхах свіженько. Я доторкнулась до батарей, вони були кімнатної температури. Люди змушені грітися електричними обігрівачами. На горішніх поверхах уже тепліше. На диво, ремонт виглядає гідно і на даний момент. Плитка на підлозі в світло-сірих тонах ціла, персикові стіни зберегли колір. Стелі білі й ніде я не побачила слідів цвілі, потьоків чи тріщин. Мешканці запевнили, що все гаразд і з протипожежними заходами (сигналізація та вогнегасники). У холі стоїть диван, теж старенький, але цілий. Ліфт трохи пошарпаний, але цілком чистий, а головне — працюючий.

Вдалося подивитись і на оздоблення кімнат, яке зробив банк. У гості нас запросила Оксана, яка мешкає тут майже 30 років.

— Ремонт зробили ще 2007 року. Вони повністю замінили сантехніку, вікна, двері, поклали лінолеум, поклеїли шпалери, пофарбували стіни. Я не жаліюсь. Єдине склопакети не дуже. Є протяги, відстають, потрібно часто підкручувати, не дуже якісні. А так претензій до них не було, — згадує мешканка будинку. 

Без нового оздоблення залишилися лише 8 квартир, кажуть мешканці. Їм пояснили, що на завершення ремонту банку не вистачило коштів. На початку кризи 2008 року фінансова установа пережила низку потрясінь. Так лише за один тиждень з депозитів зняли 5 млрд грн. Пізніше було запроваджено тимчасову адміністрацію. У 2009 році банк продали російському «Зовнішекономбанку» (ЗЕБ).

Відгуки мешканців

Мене приємно здивувало місцеве ком'юніті. Я готувалася до розмови з якимись неблагополучними сім'ями та антисоціальними елементами. Але таких я тут навіть не помітила. Розповіді мешканців будинку, з якими мені довелось поспілкуватися, були дуже схожими. Всі вони або самі працювали у банку, або вихідці з родин співробітників, прожили тут все життя і цей район дуже люблять.

Олена вийшла прогулятися із п'ятирічною онукою Златою. Згадує, що оселилася у будинку ще 1990 року.

— Район чудовий, дуже подобається. Можна і на озеро піти погуляти, на набережну. Шикарне місце. У садочках місць вистачає. До метро 5-7 хв. У будинку чисто. Прибирає одна прибиральниця і дуже відповідальний чоловік-двірник. Є охоронці. Претензій до обслуговування немає, хоч бувають перебої. У нас у будинку дуже часто немає світла і води. Холодно, але балкони ми засклити не можемо. Сказали, що шибки вибиватимуть, — описує життя тут Олена.

Стурбовані мешканці навіть не тим, що будинок виставили на продаж. Поки що немає реального покупця, який бажає придбати споруду разом із людьми, якихось побоювань із цього приводу я не почула. Серед головних претензій — тарифи за проживання, якість обслуговування та відсутність права власності. Стисло розповім про ситуацію, що склалася. Будинок — майно банку, приватизувати квартири люди не можуть. Незважаючи на те, що багато хто проживає тут десятиліттями, ордер на квартири отримали одиниці. Відповідно до статті 129 Житлового Кодексу Української РСР, що є чинним досі, ордер — це єдина підстава для вселення на надану житлову площу у гуртожитку. Видається на підставі рішення адміністрацією підприємства. Декому вдалося отримати через суд прописку, а хтось мешкає тут без будь-яких документів.

Банк, запевняють мешканці гуртожитку, неодноразово просив їх виселитися, потім вирішив вдатися до іншого методу — почав підвищувати тарифи на проживання. 2018 року плата, на думку моїх співрозмовників, стала зовсім непосильною. Фінансовий заклад ділить постояльців на кілька груп. Так за кімнату площею 12 кв. м працівники банку мають платити 1300 грн, а «інші», куди віднесли орендарів та колишніх співробітників, — 4400 грн. За кімнату 18 кв. м — по 1650 грн та 5600 грн відповідно. Гроші, за інформацією мешканців, йдуть на рахунок банку. Прямих договорів із комунальними службами у людей немає.

— Я живу у квартирі з кімнатою 18 кв. м. За неї мені виставили 5600 грн. Але я плачу 1650 грн, бо пропрацювала у банку з 1993 до 2016 рр. Потім мене скоротили. У мене ордера нема, мені його не дали. Я писала банку, але мені відмовляють. Мені сказали, що я не маю права тут проживати, тому що вони власники, і я мала виписатися вже давно, після звільнення. Нас хочуть усіх прибрати та здавати житло в оренду, — нарікає Оксана.

— Якби банк запропонував вам гроші чи кудись переселити, ви б погодилися?

— Район мені дуже подобається. Він змінюється на краще і звідси йти не хочеться. Поруч торговельні центри, базари, поблизу Дніпро, гарна транспортна розв'язка, усе є. Прожили ми тут багато часу, майже 30 років, все життя. Ось як я прийшла з інституту, то тут і живу. Найприкріше те, що нам підвищують тариф.

Читайте також: Актуальні тарифи на холодну воду в Києві: ціна кубометра та розмір абонплати

Олена каже, що має ордер, орендарем себе не вважає, а як для комунальних платежів, запевняє, це занадто завищена сума. Свої права відстоює у судах.

— На одному із судових засідань суддя запитав у представника «Промінвестбанку», чому така ціна. Він відповів, що таку ціну встановили через близьке розташування станцій метро. Тобто нас визнали за орендарів. Але ми квартири не орендуємо. Ми жили тут до того, як наш будинок купили разом із нами. У нас прохання до «Промінвестбанку», щоб нам встановили нормальні тарифи. Я зараз сплачую 1250 грн так само, як і співробітники банку. У 2018 році двоє людей виграли суд щодо тарифів, але вісім осіб суд зобов'язав платити більше. Вони нам надсилають щороку розпорядження: до такого числа прохання виселитися у зв'язку з ремонтом. Ніхто ремонт тут робити не збирався. Вони думали, що ми злякаємось і кудись виселятимемося. Таким чином чотири родини звідси виселили. Але ми б розглядали варіант, якби щось запропонували натомість чи компенсували грошима, — продовжує Олена.

Ларисі вдалося прописатися у квартирі через суд, допомогла прокуратура, бо мала неповнолітнього сина. Вона одна із тих, у кого ремонт так і не завершили. Обмежилися склопакетом, сантехнікою та вхідними дверима. Їй за житло із кімнатою 18 кв. м також налічують 5600 грн/міс. 

— У 2018 році на нас подали позови. Виявилося, що ми мали з 2017 року платити 2500 грн за квартиру з кімнатою 18 кв. м, за житло з маленькою кімнатою — 1250 грн. У 2018 році тариф підняли до 4400 грн за маленьку кімнату та 5600 грн за ту, де 18 кв. м. При чому така ціна і в зимовий і в літній період. Таким чином, банк хоче зробити нам штучний борг і нас виселити. Це буде у них привід. Я не сплачую, бо у нас тривають судові засідання. Ми мали право на це житло ще тоді, коли будинок продавався. Я на той час там мешкала і відпрацювала у банку 11 років. Оскільки я пропрацювала понад 10 років, я маю право там мешкати. І без надання рівноцінного іншого житла виселяти мене ніхто не має права. Житловий кодекс і Конституцію ніхто не скасовував, — вважає Лариса.

Діями банку обурений і Сергій. Він проживає тут із раннього дитинства — майже 35 років. Житло колись видали його мамі. 

— У мене мама відпрацювала у банку понад 20 років і нам дали квартиру тут, але ми не маємо ордера. Ми хочемо укласти із комунальними службами прямі договори. Який сенс платити комусь і весь час позиватися? Вони щороку подають на нас до суду та вимагають по 20-60 тис. грн виплатити банку. Ми живемо тут на постійній основі, ми не маємо договору про оренду. А банк, судячи з тарифів, вважає, що ми є орендарями, — розповідає Сергій.

— Ви отримуєте комплекс послуг на суму, яку встановив банк?

— За тими документами, які вони представляли суду, там написано, що вони прибирають у квартирах, миють туалети. А ми самі все робимо. Раніше був сантехнік, зараз його немає. Якщо труба прориває, ми робимо ремонт власним коштом. Або виведення тарганів, ми їх уже третій рік поспіль намагаємось вивести. Балкони склити не можна. Тільки тим, кого обікрали, дозволили поставити грати. Ось у нас сусідку обікрали. У мене злодії лізли на балкон, я попросив охоронця викликати міліцію, але він відмовився.

— У нас машину відкрили просто під камерою вночі, — доповнює Аліна. — Тут ніхто ні за що не відповідає. Коли приїхала поліція, сказали, що камери було вимкнено і жодного відеозапису немає.

За чистоту у дев'ятиповерховому гуртожитку відповідає лише одна прибиральниця — Олена Степанівна. Вона прожила тут майже три десятиліття і тепер побоюється залишитись без даху над головою.

— Я сама працюю на весь будинок. Усі дев'ять поверхів прибираю кожен божий день. Я як господиня тут. Хоча мені теж важко. Я оселилася тут 26 років тому. У мене немає ні ордера, ні прописки. Тоді просто дали розпорядження, якщо вже є прописка в іншому місці, то можна просто оселитися. І я задоволена була, що пустили сюди жити. А зараз я пенсіонерка, нікому не потрібна, перевели до іншої організації і тому маю платити 4 400 грн за маленьку кімнату. А мені нема чим платити. Зарплатня менша, ніж платежі. Тепер взагалі можу залишитись на вулиці, а куди нам іти на старості, не знаю, — каже Олена Степанівна.

До речі, квартири у двох сусідніх гуртожитках людям дозволили приватизувати. У розділі оголошень на порталі Domik.ua, квартиру площею 35 кв. м у будинку за адресою Оболонський проспект, 34б продають за $58 тис. За однокімнатну площею 30 кв. м на Оболонському проспекті, 34г, хочуть $60 тис.

Якщо говорити про оренду, то у сусідніх будинках мікрорайону за однокімнатну залежно від площі та якості ремонту просять 7 500-12 000 грн/міс. 

Читайте також: Огляд ринку оренди квартир у Києві восени 2021 року

Мешканці готують колективні позови та скарги. Бажають, щоб місто взяло їхній будинок на баланс.

— Ми заробили це житло. Не всім вони давали ордери. Ми доводимо по судах, що ці суми є незаконними, що вони жодним документом не обґрунтовуються. Ми боремося і здаватися не збираємось, — наполягає Лариса.

— Якщо ви хочете продати цей будинок, якщо він збитковий, віддайте його на баланс міста. Тоді ми зможемо укласти договори з водоканалом, постачальниками електроенергії та платитимемо, як усі. Ми хочемо подавати колективну скаргу, щоб скасувати договір купівлі-продажу, щоб ми могли приватизувати ці квартири. Якщо ми будемо поодинці, нас банк задушить, а коли ми разом — ми сила, — висловлює спільні прагнення мешканців гуртожитку Сергій.

Думка правозахисника

Допомогти мешканцям взялися правозахисники. Одна з них — заступник голови громадської організації «Рада мешканців будинків Оболоні» Олена Ларіна. Юристи не приховують, становище патове. Якби держава продавала будинок, як житловий, вона мало б попередити людей і надати їм рівноцінне житло. А так вони дізналися про угоду випадково, коли хтось із мешканців вирішив приватизувати квартиру. Проте якось оскаржити той договір купівлі-продажу навряд чи вдасться, констатує експерт, усі терміни давності вийшли. На даний момент це приватна власність, вимагати права на квартиру або зниження квартплати навіть старожили гуртожитку не можуть.

— Ордер надає право на проживання. Якби гуртожиток досі належав держбанку, то вони, можливо, приватизували б ту житлову площу. А так їх просто позбавили такої можливості. Банк може будинок продати і люди залишаться на вулиці, а там багато пенсіонерів, які вже не назбирають на нове житло, — пояснює Олена Ларіна.

Адвокати зверталися до різних інстанцій, органів влади та до самого банку з проханням вирішити питання.

— У КМДА запропонували банку передати будинок у комунальну власність із усіма комунікаціями на безоплатній основі. Але банк сказав, що ні, це їхня власність, вони її придбали і вирішуватимуть її подальшу долю на свій розсуд. Ми робили адвокатський запит, але відповідь була такою самою, як і міській владі, що це наша власність, що хочемо, те й робимо. Ситуація, що зайшла в глухий кут, — констатує експерт. 

Правозахисники вважають, що це питання мають вирішувати спільно Верховна Рада та органи місцевої влади. Такий випадок може бути далеко не поодиноким.

За інформацією ЗМІ, телефони, які вказані в оголошеннях про продаж, не відповідають. На офіційному сайті банку ситуацію ніяк не коментують. Однак із деяких майданчиків, де було розміщено оголошення про продаж гуртожитку, воно зникло. Не вдалося повторно розшукати цей лот і на сайті банку. 

Підсумки

У ситуації з гуртожитком на Оболонському проспекті, 34в мимоволі згадується прислів'я «Безкоштовний сир буває лише у мишоловці». Безумовно, свого часу співробітники банку отримали досить непоганий варіант на вигідних умовах. Серед переваг життя тут можна назвати такі пункти:

• зручна транспортна розв'язка, розташування між двома станціями метро — «Героїв Дніпра» та «Мінська»;
• розвинена інфраструктура Оболоні. Тут є все необхідне для комфортного життя;
• близькість до зон рекреації, зокрема озера Біле та набережної;
• відносно непоганий капітальний ремонт всередині будівлі;
• чистота та порядок у будинку та на прибудинковій території;
• дружні сусіди;
• ремонт у квартирах;
• невелика платня за проживання для працівників банку.

Хоча мешканці свій будинок дуже люблять і серед старожилів гуртожитку бажаючих залишити його не так багато, недоліки тут теж суттєві:

• невеликі площі квартир;
• неможливість приватизувати житло;
• відсутність права власності на квартири;
• заборона на скління балконів;
• холод на нижніх поверхах;
• якщо розглядати тариф, встановлений для колишніх співробітників банку, не як орендну платню, а як «комунальні платежі», за однокімнатні квартири це чимало;
• головний мінус — банк може будь-якої миті продати будинок і люди залишаться просто неба. 

Катерина Голубенко

© domik.ua, 2022