Чи бував Гоголь на Лук'янівці.
У середині XIX століття після переселення мешканців Подолу, які постраждали від повені 1845 року, на околиці Києва з'явилася нова місцевість — Лук'янівка. Назва виникла, очевидно, від імені цехмейстера Лук'яна Олександровича, який мав великі земельні ділянки. У 60-х роках минулого століття тут було прокладено нові вулиці, і серед них Кадетський провулок, де містилися казарми військового корпусу. 1902 року провулок став вулицею, і її назвали на честь письменника Миколи Гоголя Гоголівською.
Автор повістей «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Миргород», поеми «Мертві душі», комедії «Ревізор» не раз бував у Києві. Ще ліцеїстом 1827 року він вперше приїхав сюди. Зупинявся на Подолі у В. Білозерського. Документально його перебування підтверджено в «Листах про Київ» історика Михайла Максимовича.
Із листа Миколі Погодіну довідуємося, що в липні 1835 року Микола Гоголь зупинявся в нього. Декілька днів письменник перебував на вулиці Микільській (нині Січневого повстання) у будинку Катериничів. У цей час він знайомиться з містом, мріє викладати історію в університеті. Повертаючись із далекого Єрусалима, Гоголь зупинявся у свого товариша Олександра Данилевського на вулиці Виноградній (нині Академіка Богомольця), гуляв у Царському саду, біля Маріїйського палацу…
Вулиця, незначна за своєю довжиною, простяглась від Маловолодимирської (нині Олеся Гончара, раніше називалася Чкалова) до Львівської (нині Артема) і належала тоді до Лук'янівської ділянки міста. Майже на початку Гоголівської знаходиться житловий будинок № 8, в якому жив у 1902 ? 1905 роках видатний письменник, учений, автор чотиритомного «Словаря української мови» Борис Грінченко (1863 ? 1910). Після його видання переслідувався поліцією.
Будинок № 7, що розміщено у глибині двору, зовні нічим не примітний. Ця чотириповерхова споруда з високою стелею зведена ще до революції заможною полячкою, яка зрідка навідувалася до Києва. Тут колись була гімназія. За радянської влади відкрито середню школу. Якийсь час у ній навчання було роздільним. Старожил В.Недашківська, працюючи довгий час у школі, розповідає, що під час окупації Києва німцями частину поверхів було відведено під склад зі зброєю, а на першому «цивілізовані вояки» розмістили конюшню. По війні школу N° 63 було знову відкрито. Нині тут не чути дитячих голосів. У будинку розміщено видав-ництво «Виша школа» і різні фірми.
У приміщенні, що прилягає до інституту «Діпроцивільпромбуд» (будинок № 22 ? 24), колись була «Народна аудиторія». Тут містилося Київське товариство сприяння початковій освіті (засноване 1882 року). У цих стінах відбувалися концерти Миколи Лисенка, учнів музично-драматичної школи. У 1918 році організовано молодіжний драматичний театр, а пізніше почав працювати професійний український районний театр імені Лесі Українки. В 1930 році будинок передано Клубу профспілок залізничників. Нині він належить інституту «Діпроцивільпромбуд».
Мало хто знає, що в 1909 році на Гоголівській, 23 було споруджено незвичайний чотириповерховий житловий будинок, як вважають, за проектом архітектора Владислава Городецького. Будівлю, що знана як «будинок з котами», виконано в готичному стилі, прикрашено зображеннями котів, драконів, міфічних героїв, рослинним орнаментом.
Наприкінці минулого століття викладач Петербурзької Академії мистецтв Володимир Орловський оселився з родиною на Гоголівській, 28 у двоповерховому будинку, зведеному в 80-х роках XIX століття у стилі модерн з рисами класицизму (будівля збереглася ? ось уже протягом багатьох років тут функціонує дитячий санаторій «Салют»). З ним ще по Академії був добре знайомий Микола Пимоненко. У Києві вони здружилися, разом їздили на етюди. Пимоненко познайомився з його донькою Олександрою і 1893 року одружився з нею. Молоде подружжя мешкало на території цієї ж садиби, там встановлено і меморіальну дошку. Академіком створено багато картин. Серед них ? «Гальорка», «Весілля у Київській губернії», «Гадання», «Перед бурею». Член Товариства передвижників, у 1884 -1900 роках викладав у Київській рисувальній школі.
На початку століття на вулиці Гоголівській планували будівництво мечеті з мінаретом, куполом і півмісяцем нагорі за проектом інженера Олександра Феокритова, допрацьований відомим архітектором Олександром Кобелєвим.
З будинком № 45 пов'язана доля редакції українського сатиричного журналу «Шершень» (1906). Вийшло 25 номерів, потім поліція розгромила редакцію і друкарню, пішли гоніння на співробітників. Друкувалися в цьому часописі Іван Франко, Леся Українка, Володимир Самійленко, художники Володимир Рєзніченко, Фотій Красицький, внучатий племінник Тараса Шевченка по лінії його сестри Катерини (він мешкав на Пріорці, де нині музей Великого Кобзаря).
Для знедолених мешканців у 1888 році на Гоголівській, 39 було відкрито «Будинок працелюбності», в якому функціонували різноманітні майстерні. Заклад став місцем спасіння доведених до відчаю людей. Тут вони працювали, заробляючи собі на життя, здобували професію.
Лев КУДРЯВЦЕВ
журналіст
